Стан нашого духа доволі часто змінюється під впливом гріха. Людська душа перебуває або в стані ласки освячуючої (ходить в любові Божій і таким чином може збирати заслуги на вічне життя) або перебуває в стані смерті (в стані гріха, через що стає нечутливою на добро).
Отже, наше серце стає ареною боротьби між добром і злом. Тільки Ісус знає серце людське. Людина під впливом ласки відчуває найменші порухи Божого Духа і пізнає всю велич Божу. Першою умовою здобуття чи привернення до себе Ісуса є покора і умалення. Єдність з Богом не залежить ні від місця ні від часу, а лише від чистого серця, з якою може бити уся повнота любові до Господа. Нечисте і засмічене гріхом серце не здатне пити з чистої криниці Божої любові. Ласки чистої Божої любові яку отримали святі (Фаустина, Тереня, Луїза Піккаррета, Філіп Нері та ін.) доходить до самого Бога, навіть, як каже св. Фаустина, – “сама смерть мусить схилити перед нею голову”.
Друге. Через покору душа хоче подобатися Богові. Подобатися Богові можна через вірне сповнення волі Божої. Через з’єднання з волею Божою душа починає любити Бога і прагне Його щораз то більше любити. Така душа прагне добра не лишень для себе, але й інших: щоб більше Ісуса не ображали, щоб Його любили, прославляли і виконували Його Святу Волю.
Покора і умалення приводить нас до центру Божої волі і її уподобання. Коли святий Ґерард, чернець згромадження Редемптористів мав тільки 7 років, горів такою сильною любов’ю до Ісуса, що ангел з неба приносив йому св. Причастя, і сам Ісус щодня об’являвся йому, бавився з ним, обдаровуючи того маленького і бідного хлопчика буханцем білого хліба.
Через покору, волю Божу душа доходить до любові Божої яку покликана постійно у собі розвивати, бо знаємо як вогонь погасне без підкидання до нього дров, так і людське серце холоне і байдужіє без любові Божої. Цими “дровами” якими можемо підтримувати любов Божу у душі є МОЛИТВА. Святі радять короткі молитви (стрілисті акти – св. Альфонс). Без постійної молитви втратимо любов Бога, тобто Його ласку, тоді душа є дуже піддатливою до різних спокус і може впасти навіть у великі гріхи (чого всім нам потрібно остерігатися як найбільшого нещастя, навіть більшого за війну!). Отже маємо плекати у собі дух молитви. Звичайно, мирянин, священник чи монах мають різну молитовну практику – головне щоб вона була! Щоденно маємо віддавати себе молитві та медитації. Людина яка не молиться або вже є в стані смерті або у близькій нагоді до неї.
Здобуваючи любов, на деякому етапі відчуємо як молитва і любов об’єднуються в одне ціле. Так було у житті св. Филипа Нері. Людська душа забуває про дочасне, а думає про небо. Це вищий ступінь досконалості який кожен з нас рівно ж може здобути. Молитві мають товаришити і діла, наприклад допомога потребуючим: це не означає покинути молитву, а залишити Христа заради Христа (Филип Нері). Якщо в людини є добрий стосунок з Богом, то вона рівно ж буде любити ближнього; і навпаки, якщо цього стосунку немає – то така душа буде ненавидіти ближнього, – такий панує взаємозв’язок у духовному житті.
Ось короткі молитви якими можемо підтримувати в своїй душі життя ласки якими молився Филип Нері:
• Розпали в мені вогонь Твоєї любові.
• Ісусе мій, я так хотів би Тебе любити…
• Я Тебе шукаю й не знаходжу, Ісусе мій.
